• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Психологіча служба

23 .01. 2015

Положительные и отрицательные качества характера ребёнка. Как исправить нежелательное.

Что же такое характер?

Характер— структурная совокупность постоянных психических свойств, определяющих особенности взаимоотношений окружающего мира и человека

Черты характера определяют поведение человека, образ жизни, взаимодействие с окружающими.

Выделяют четыре группы черт характера:

отношение человека к другим людям, (общительность, отзывчивость, уважение к другим, и противоположные черты— замкнутость, грубость, презрение к людям);

отношение человека к труду, (трудолюбие, творчество, ответственность, инициативность, и противоположные черты—лень, недобросовестность, безответственность, пассивность);

отношение к самому себе, (чувство собственного достоинства, самокритичность,и противоположные черты: наглость, тщеславие, заносчивость,эгоизм);

отношение человека к вещам, (аккуратность, бережливость и противоположные черты: неряшливость, небрежное обращение с вещами).

Очень часто путают темперамент и характер. Конечно, они очень тесно взаимосвязаны, но всё же они очень отличаются.

Темперамент— устойчивая совокупность индивидуальных особенностей личности, связанных с динамическими особенностями деятельности нервной системы

С физиологической точки зрения темперамент обусловлентипом нервной деятельностичеловека. Темперамент отвечает за то, насколько активно, бурно, или, наоборот, медленно, пассивно, отреагирует нервная система на раздражитель.

Изменить темперамент человека очень сложно. Например, трудно заставить, уговорить холерика 1,5 часа монотонно собирать конструктор или попросить флегматика сыграть на утреннике весёлую, активную пчёлку Майю.

А вот на характер мы можем повлиять, причём делать это желательно, как можно раньше.

Как Вы думаете, в каком возрасте надо формировать характер ребёнка?

На самом деле точно никто Вам не сможет назвать конкретный возраст. Например, Вам сказали, что характер надо формировать в 2 года 3 месяца 16 дней 4 часа 20 минут жизни ребёнка. Выглядит это таким образом – вся семья в сборе, приехала даже тётя из Киева, в руках папы хронометр, все затаили дыхание, даже ребёнок в восторге от такого представления. И вот, папа даёт отмашку, бабушка с дедушкой утирают слёзы, и все начинают его, то есть характер, активно формировать.

Если вы спросите меня, то я Вам скажу, что характер надо формировать ещё до рождения ребёнка. Сейчас я объясню, почему я так считаю.

Ещё раз давайте вернёмся к чертам характера, это:

отношение человека к другим людям

отношение человека к труду

отношение к самому себе

отношение человека к вещам.

И мы видим, что характер направлен, в первую очередь, на взаимодействие с другими людьми, обществом. Это социальные установки, ценностные ориентации, привычки, поступки, то есть, то, что даёт нам окружающий мир, и то, что мы даём ему.

Из чего состоит общество? Из нас самих. А если, вспомнить классическое выражение, что есть семья? Правильно, ячейка общества.

Когда появляется ребёнок в семье, многое меняется. Правда? Что меняется? Закончится ремонт в детской, может приехать тёща этак на полгода-год, может и обязательно нарушится сон у родителей. Но родители ведь существенно не меняются, правильно? Да, можно стать более ответственными, если были такими, можно гордиться собой и своей семьёй, если до этого любили себя и свою семью. Можно кричать, что ребёнок мешает работать, если до этого, конечно же, работали. Или спотыкаться об игрушки и обвинять всех в беспорядке, при этом, продолжать содержать свои вещи в хаосе.

И когда ребёнок появился на свет, уже поздно решать, когда же мы начнём формировать его характер. Он уже видит наше отношение к близким, окружающим, к нему. Видит отношение труду, своим вещам, самому себе, поступкам, обещаниям.

А мы, родители, это, прежде всего авторитет. Причём важно помнить – в воспитании ребёнка важна сила авторитета, а на авторитет силы.

На черты характера, конечно же, влияет не только семья, но и темперамент, наследственность и, как же без главного зла современности – СМИ, ТV, а также страшного и ужасного INTERNETа. Действительно, там много грязи, пошлости, насилия. Там также много познавательной информации, творческих идей. Всё зависит, что открывает Ваш ребёнок, и где находитесь в этот момент Вы. Ещё раз повторюсь – Вы оплачиваете INTERNET, ТV и вы обязаны контролировать ребёнка.

1 апельсин в день – это хорошо!

10 кг. апельсинов в день – это хорошо?

Все отговорки, что Вы ничего не понимаете, у Вас нет времени, это сложно, приведут к тому, что Вы потеряете своего ребёнка. Не будет он как прежде милым, добрым, спокойным. А виноваты будут как всегда друзья, школа, компьютер, но только не Вы.

Несколько советов о том, как воспитать ребенка с сильным характером:
1. Поставьте материнство/отцовство на первое место. Задайте себе вопрос. Вы кто? Менеджер, водитель, директор или родитель. Для чего Вам ребёнок: он Ваша игрушка, способ самоутверждения, или достойная уважения личность. Планируйте время так, чтобы оставалось достаточно для ребенка. Приоритет должен быть один – воспитание ребенка. Это достаточно сложно, но кто сказал, что будет легко.
2. Подумайте о количестве времени, которое дети проводят вместе с Вами. Подумайте о том, как можно вовлечь ребенка в Вашу жизнь и, может быть ещё важнее, войти в их жизнь. Прекрасный праздник День Рождения, но только дети сами по себе, а взрослые сами по себе. Не нужно больших финансов – купите по соку и сникерсу и погуляйте в ближайшем парке.
3. Будьте примером. Человек учится на конкретных ситуациях. Если вы бросаете под ноги мусор, ругаетесь с соседом, неуважительно отзываетесь о ком-то, то ребёнок берёт Вашу модель. Посмотрите, пожалуйста, небольшой видеоролик, который наглядно показывает, что дети – это наше с Вами отражение. (Просмотр видеоролика) .

4. Контролируйте то, что видит и слышит ребенок. Вы являетесь человеком, который контролирует информационные потоки. Я не говорю, что нужно всё закрыть – это невозможно, но контролировать и объяснять – это в Ваших силах.
5. Объясняйте ребенку, что такое хорошо, и что такое плохо. Как говорится, послание из детства. А Ваши родители не говорили Вам, что такое хорошо, и что такое плохо?
6. Наказывайте любя. Детям нужны ограничения, нужна жёсткость, нужны правила. Но детям не нужна жестокость, унижения, оскорбления. Ребёнок делал, делает, будет делать много ошибок. Нужно не карать его за всё, а, по возможности, научить исправлять и не допускать ошибки. А если он сделал ошибку, то подходил к Вам, не боясь наказания, а ожидая понимания и помощи.
7. Учитесь слушать своих детей. Научиться слушать своих детей сложно. Воспринимайте их серьезно, если даже проблема кажется Вам пустой и несерьёзной.
8. Вникайте в школьную жизнь. Школа — это опыт – это чередование побед и поражений. От того, как дети будут справляться с ними, зависит их будущее. При этом помните: Ваш ребёнок не идеальный и не один в школе, и мир не крутится вокруг него. И когда Вы приходите, чтобы отругать чужого ребёнка или получить какие-то преференции от учителя, подумайте – так ли это важно, так ли это необходимо. Конечно, вы можете решать проблемы своего ребёнка до выпускного класса, но поможет ли это ему в дальнейшем?
9. Создайте семейные традиции, обычаи, правила. Совместные прогулки, еженедельные обеды, совместная уборка или покупки. Знаете, у моего друга, приготовили в воскресенье жареную рыбу. Ребёнок сказал, что он не хочет садиться за стол со всеми, а будет кушать потом, на что ему сказали, что это традиция идёт от дедушки. Когда это случилось, ему было где-то полтора - два года. Через месяц Илье исполняется 10 лет. Каждое воскресенье у них жареная рыба и вся семья за столом.
10. Не сводите воспитание характера к одним лишь словам. Любые знания лучше усваиваются на практике. Родители должны быть примером в вопросах самодисциплины, умения работать, доброго и внимательного отношения к окружающим. Определяющим фактором в поведении детей будет поведение их родителей.

Помните: Посейте поступок, и вы пожнете привычку, посейте привычку, и вы пожнете характер, посейте характер, и вы пожнете судьбу.

В завершении нашей встречи, я хотел бы Вам показать видеоролик, который показывает, как наше с Вами отношение к детям, к своим обязоностям родителей, взаимоотношения в семье влияют на становление личности ребёнка.



Советы по адаптации ребёнка к школе

Воодушевите ребенка на рассказ о своих школьных делах.

Не ограничивайте свой интерес обычным вопросом : «Как прошел твой день в школе?» Каждую неделю выбирайте время, свободное от домашних дел, и внимательно беседуйте с ребенком о школе. Запоминайте отдельные имена, события и детали, о которых ребенок сообщает вам, используйте их в дальнейшем для того, чтобы начинать подобные беседы о школе. Спрашивайте ребенка о его одноклассниках, делах в классе, школьных предметах, педагогах.

Беседуйте с учителями вашего ребенка о его успеваемости, поведении и взаимоотношениях с другими детьми.

Без колебаний побеседуйте с учителем, если вы чувствуете, что не знаете о школьной жизни вашего ребенка или о его проблемах, связанных со школой, или о взаимосвязи его школьных и домашних проблем. Даже если нет особенных поводов для беспокойства, консультируйтесь с учителем вашего ребенка не реже, чем раз в месяц. Во время любой беседы с учителем выразите свое стремление сделать все возможное для того, чтобы улучшить школьную жизнь ребенка.

Если у ребенка учеба идет хорошо, проявляйте чаще свою радость, можно даже устраивать небольшие праздники по этому поводу. Но выражайте свою озабоченность, если у ребенка не все хорошо в школе, и, если необходимо, настаивайте на более внимательном выполнении им домашних и классных заданий. Постарайтесь, насколько возможно, не устанавливать наказаний и поощрений: например, ты на полчаса больше можешь посмотреть телевизор за хорошие отметки, а на полчаса меньше — за плохие. Такие правила сами по себе могут привести к эмоциональным проблемам.

Знайте программу и особенности школы, где учится ваш ребенок.

Вам необходимо знать, какова школьная жизнь вашего ребенка. Посещайте все мероприятия и встречи, организуемые родительским комитетом и педагогическим коллективом.

Помогайте ребенку выполнять домашние задания, но не делайте их сами.

Установите вместе с ребенком специальное время, когда нужно выполнять домашние задания, полученные в школе, и следите за выполнением этих установок. Это поможет вам сформировать хорошие привычки к обучению. Продемонстрируйте интерес к этим заданиям и убедитесь, что у ребенка есть все необходимое для их выполнения наилучшим образом. Если ребенок обращается к вам с вопросами, связанными с домашними заданиями, помогите ему найти ответы самостоятельно, а не подсказывайте их.

Помогите ребенку почувствовать интерес к тому, что преподают в школе.

Выясните, что вообще интересует вашего ребенка, а затем установите связь между его интересами и предметами, изучаемыми в школе. Например, любовь ребенка к фильмам можно превратить в стремление читать книги, подарив книгу, по которой поставлен понравившийся фильм. Или любовь ребенка к играм можно превратить в стремление узнавать что-нибудь новое. Ищите любые возможности, чтобы ребенок мог применить свои знания, полученные в школе, в домашней деятельности. Например, поручите ему рассчитать необходимое количество продуктов для приготовления пищи или необходимое количество краски, чтобы покрасить определенную поверхность.

Особенные усилия прилагайте для того, чтобы поддерживать спокойную атмосферу в доме, когда в школьной жизни ребенка происходят изменения.

Такие события, как первые несколько месяцев в школе, начало и окончание каждого учебного года, переход из начальной школы в среднюю и старшую, могут привести к стрессу ребенка школьного возраста. Спокойствие домашней жизни вашего ребенка поможет ему более эффективно решать проблемы в школе.

До уваги батьків учнів школи-інтернату

Внаслідок складної соціально-політичної ситуації в країні з учнями можуть виникнути психологічні проблеми: емоційні розлади, реактивні стани, дезорієнтація та панічні напади.

Прошу врахувати, що на базі школи-інтернату організовано проведення індивідуальної і групової психологічної допомоги учням та батькам, які цього потребують.

При необхідності необхідно звернутися до психолога Плетньова Дениса Миколайовича (через вихователів).

Адміністрація

Мобільні телефони – не для дітей!

Мобільні телефони шкодять здоров`ю – такий висновок зробили шведські вчені з Державного інституту трудових відносин. Вони опублікували результати наймасштабнішого дослідження цієї проблеми, простеживши «історію здоров`я» найзавзятіших користувачів мобільними телефонами з 80-х років минулого століття до наших днів.

Дітям до 8 років не можна користуватися мобільними телефонами, вважають британські вчені. І запевняють, що діти, які регулярно користуються мобільником, ризикують отримати пухлини вуха та мозку.

Випромінювання мобільних телефонів здатне викликати шкіряні висипи або інші прояви у людей, які мають алергічну чутливість.

Саме мозок дітей може бути найбільше ушкодженим впливом випромінювання через те, що черепні кістки дітей набагато тонші, ніж у дорослої людини. Вчені вважають, що дитина особливо вразлива до випромінювань апарату, наслідки якого в довгостроковій перспективі можуть бути самими непередбачуваними.

Тому, шановні батьки, ви повинні зважити всі «за» і «проти» і добре подумати, чи так необхідний мобільний телефон вашій дитині. Перш, ніж поступитися вимогам і придбати телефон, зважте: більше користі чи шкоди дасть здоров`ю і розвитку вашої дитини така недешева покупка. Старайтеся не забувати, що надмірне користування мобільним телефоном вашою дитиною може призвести до того, що «мобільний у руках – пухлина в мозку!» . Мобільники – не для дітей! Дитина і телефон: наслідки можуть бути непередбачувані!

Рекомендации родителям подростка

Подростковый возраст - это пик активности, прежде всего физической, время бурной перестройки организма, который «диктует» специфические парадоксы подростковой психики:

• Подросток хочет вырваться из-под опеки взрослых, получить свободу, но при этом, не зная, что с ней делать; хочет выразить себя, но не знает как.

• Подросток стремиться иметь своё лицо, выделиться из «толпы», но делает это при полной слитности со своим окружением, стараясь быть как все в компании, в классе, во дворе и т.д..

• Интересно сразу всё и ничего.

• Хочется всего сразу, и, если позже, то тогда, зачем всё это;

• При всей своей самоуверенности подросток очень неуверен в самом себе.

Помня об этих парадоксах, родителю во взаимодействии с подростком целесообразно соблюдать следующие правила:

1. Правила, огорчения, запреты, требования обязательно должны быть в жизни каждого подростка. Это особенно полезно помнить родителям, желающим как можно меньше огорчать детей и избегать конфликтов с ними. В результате они идут на поводу у собственного ребёнка. Это попустительский стиль воспитания.

2. Правил, ограничений, требований, запретов, не должно быть слишком много, и они должны быть гибкими. Это правило предостерегает от другой крайности - воспитания в духе «закручивания гаек», авторитарного стиля общения.

3. Родительские установки не должны вступать в явное противоречие с важнейшими потребностями ребёнка в движении, познании, упражнении, общении со сверстниками.

4. Правила, огорчения, требования должны быть согласованы взрослыми между собой. В противном случае дети предпочитают настаивать, ныть, вымогать.

5. Тон, которым сообщено требование и запрет, должен быть дружественным, разъяснительным, а не повелительным.

6. Важно помнить, что гораздо легче предупредить появление трудностей, чем потом преодолевать их.

Рекомендации родителям.

Какие же рекомендации можно дать родителям гиперактивного ребенка и тем самым помочь им в процессе его воспитания?

Первая группа рекомендаций относится к внешней стороне поведения близких ребенку взрослых.

1) Старайтесь по возможности сдерживать свои бурные аффекты, особенно если вы огорчены или недовольны поведением ребенка. Эмоционально поддерживайте детей во всех попытках конструктивного, позитивного поведения, какими бы незначительными они ни были. Воспитывайте в себе интерес к тому, чтобы глубже познать и понять ребенка.

2) Избегайте категоричных слов и выражений, жестких оценок, упреков, угроз, которые могут создать напряженную обстановку и вызвать конфликт в семье. Старайтесь реже говорить "нет", "нельзя", "прекрати" – лучше попробуйте переключить внимание ребенка, а если удастся, сделайте это легко, с юмором.

3) Следите за своей речью, старайтесь говорить спокойным голосом. Гнев, возмущение плохо поддаются контролю. Выражая недовольство, не манипулируйте чувствами ребенка и не унижайте его.

Вторая группа рекомендаций касается организации среды и окружающей обстановки в семье.

1) Если есть возможность, постарайтесь выделить для ребенка комнату или ее часть для занятий, игр, уединения. В оформлении желательно избегать ярких цветов, сложных композиций. На столе и в ближайшем окружении ребенка не должно быть отвлекающих предметов. Гиперактивный ребенок сам не в состоянии сделать так, чтобы ничто постороннее его не отвлекало.

2) Организация всей жизни должна действовать на ребенка успокаивающе. Для этого вместе с ним составьте распорядок дня, следуя которому, проявляйте одновременно гибкость и упорство.

3) Определите для ребенка круг обязанностей, а их исполнение держите под постоянным наблюдением и контролем, но не слишком жестко. Чаще отмечайте и хвалите его усилия, даже если результаты далеки от совершенства.

Третья группа рекомендаций направлена на активное взаимодействие ребенка с близким взрослым, на развитие способности как взрослого, так и ребенка почувствовать друг друга, сблизиться эмоционально.

И здесь совершенно незаменима самая важная для детей деятельность – игра, поскольку она близка и понятна ребенку. Использование же эмоциональных воздействий, содержащихся в интонациях голоса, мимике, жестах, форме реагирования взрослого на свои действия и действия ребенка, доставит обоим участникам огромное удовольствие.

Педагогічний стиль батьків

У будь-якої людини до певного віку складаються стереотипи поведінки. Не можна сказати, що стереотипи – річ зовсім марна або шкідлива. Вони допомагають нам залишатися самими собою. А з іншого боку іноді заважають виявити гнучкість у мінливих обставинах.

Один з таких стереотипів - стиль виховання, що складається в кожного з батьків. Звичайно, будь-яка типологія досить умовна. До того ж ми можемо сполучити в собі риси різних батьківських стилів.

1. Підпорядковуючий стиль

Прихильники цього стилю жадають від дитини беззаперечного підпорядкування у всьому. Дитина може реагувати на таке відношення по-різному. Один зовні слухняний, але внутрішньо протестує, і таке протиріччя може довести його до неврозу. Інший постійно грубить і грубить батькам.

2. Надзвичайно вимогливий стиль

Він виражається в прагненні прискорити розвиток дитини. Такі батьки жадають від дитини або підлітка досконалості у всьому. Лають за найменшу помилку в навчанні або домашніх обов'язках. Велике значення надають придбанню знань і навичок, але не емоційному розвитку дітей. У спілкуванні з ними намагаються проявляти якнайменше почуттів. Реакція дітей на завищені й передчасні вимоги: пригніченість, непевність у власних силах, постійний острах розчарувати батьків, що також веде до неврозів.

3. Пом'якшуючий стиль

Для нього, навпаки, характерно постійне заниження вимог до дитини, виправдання будь-яких учинків. Дитині намагаються підібрати доброго, невимогливого вчителя, позбавити від будь-якої напруги, не заохочують прояв ініціативи. Такі діти виростають безвладними, що не вміють відповідати за події свого життя.

4. Захисний стиль

Батьки перебувають у постійній тривозі за дитину, стежать за кожним його кроком, виконують будь-яке бажання. Намагаються не допустити найменшого фізичного або психологічного дискомфорту. Формується залежність від батьків у всьому аж до дорослого віку.

5. Надзвичайно палкий стиль

Для нього характерний надмірний прояв почуттів до дітей, замилування їхньою красою, здібностями, постійні обійми, поцілунки тощо. Звикла до вираження постійної любові й поклоніння в родині дитина чекає того ж і від усіх оточуючих людей. Не одержуючи очікуваної оцінки й турботи, вважає ставлення до себе однокласників і вчителів несправедливим.

6. Недбалий стиль

Відрізняється повною неуважністю до внутрішнього світу дитини, до його психічних станів, переживань. Дитина надана сам собі. Немає вимогливості, але немає й заохочення та необхідних пестощів пещення, любові. Байдужість до дитини народжує в неї байдужність до власного зовнішнього вигляду, до переживань навколишніх, до навчання. Нерідко в особливо чутливих і замкнутих у собі дітей, формується жорстокість, прагнення зробити кому-небудь боляче.

7. Загрозливий стиль

Виявляється в готовності покарати дитину за будь-яку провину, у постійних погрозах. У родині всі перебувають у постійній напрузі, готові в будь-який момент зірватися. Може сформувати в дитині звичку хитрити, щоб уникнути покарання. Або відмова від власної точки зору, аби тільки не зв'язуватися. Ставши підлітком, деякі діти взагалі перестають реагувати на погрози, стають некерованими.

8. Непослідовний стиль

Такі батьки легко змінюють милість на гнів, від пестощів переходять до погроз. Можуть пообіцяти щось зробити або купити під настрій, але обіцянок найчастіше не виконують. Характерна ознака - непродуманість вимог, покарань і заохочень. Поступово дитина втрачає повагу до батьків. Але найголовніше – необдуманість учинків, запальність, непослідовність стають її власним життєвим стилем.

9. Підкупаючий стиль

У таких родинах відносини з дитиною будуються на товарно-грошовій основі. Дитина звикає до того, що його гарна поведінка, успішне навчання, допомога по дому купуються за гроші або подарунки. Це формує в неї уявлення, що людські відносини взагалі залежать тільки від кількості грошей.

Виховуючи свою дитину, потрібно, перш за все любити та поважити її особистість. І тоді дитина буде не тільки радувати вас оцінками у школі і своєю гарною поведінкою в дома, а стане для вас надійною опорою на все подальше життя. Успіхів вам у виховання своїх дітей!

28.02.2013

Поради батькам.

Ми звикли, що діти просять про щось батьків. А самі ми вміємо просити дітей або тільки наказуємо? Намагайтеся опанувати культуру прохання.

Ніколи не докоряйте дитині ні віком: «Ти вже великий», ні статтю: «А ще хлопчик», ні шматком хліба: «Ми тебе годували...».

Коли дитина щось розповідає вам, дайте їй зрозуміти, що ви уважно слухаєте. Не треба в цей час займатися своїми справами, тому що дитина почуває, що вона не в центрі вашої уваги, і в неї пропадає інтерес говорити.

У суперечках із сином або дочкою хоч іноді уступайте, щоб їм не здавалося, начебто вони вічно не праві. Цим ви навчите своїх дітей уступати, визнавати помилки й поразки.

Пам’ятайте , що, підвищуючи голос або піднімаючи руку на дитину, ви щоразу скорочуєте можливість взаєморозуміння.

Коли син або дочка повертаються, зустрічайте їх у дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона і провинилася.

Підлітки - жахливі скептики, не затівайте з ними нескінченних суперечок. Ставтеся до скептицизму терпимо. Згодом це пройде.

Домовляйтеся з дитиною заздалегідь про ті домашні справи, які вона повинна зробити. Намагайтеся, щоб ваше «зроби», «піди» не заставало сина або дочку зненацька, адже в них теж можуть бути свої важливі справи.

Коли вам хочеться сказати дитині: «не бреши, не обманюй», скажіть краще: «здається, хтось говорить неправду».

Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, тільки-но чутно. В багатьох випадках роздратування відразу проходить.

Коли ви щось забороняєте дитині, пояснюйте причину заборони, при цьому вимоги батьків повинні бути погоджені.

Пам’ятайте, що в будь-якому конфлікті як мінімум двоє учасників і дитині нелегко, адже вона слабкіша і має мало досвіду у конструктивному вирішенні конфліктів, ніж ви.

Дитина й INTERNET. Безпечна поведінка у INTERNET просторі.

До останнього часу питання взаємодії дитини та комп'ютера не хвилювало наше суспільство. В зв’язку з поширенням комп’ютерних технологій, ця тема стає актуальною й для нашої країни. Декілька років тому ми лаяли дітей за те, що вони годинами сидять перед екраном телевізора й дивляться одну передачу за іншою. Зараз ситуація трохи змінилася — телевізору довелося потіснитися комп'ютеру. Причому комп'ютер виявився в значно більше вигідному положенні. Діти проводять за комп'ютером більше часу, ніж у школі. Тривалість їхнього спілкування з батьками зводиться до мінімуму. Забираючи час, віртуальний світ перешкоджає живому спілкуванню між людьми. Скорочується число рухливих ігор на відкритому повітрі, спільна діяльність батьків зводиться до поповнення Інтернет рахунку. Сам же спосіб одержання інформації з Інтернету не вимагає особливих зусиль, надаючи можливість пасивного переживання подаваного матеріалу. Звичка розширювати кругозір за рахунок клику миші - перешкода вироблення навички активного читання, цілеспрямованого пошуку необхідних книг, посібників, довідників, тобто самоосвіті. Зменшується число дітей і підлітків, що захоплюються колекціонуванням, самодіяльністю, спортом, моделюванням. Знижуються можливості виховання всіх необхідних людині якостей: волі, наполегливості, завзятості, ініціативності й т.д.
Враховуючи ці факти в нашій школі було проведене заняття вчителем інформатики Назаренком О.В. та шкільним психологом Плетньовим Д. М., яке сприяло формуванню безпечної поведінки підлітка у INTERNET просторі. Мета цього заняття – ознайомити учнів зі ступенем впливу Інтернету на сучасне суспільство, навчити підлітків безпечному користуванню Інтернетом, розповісти про психологію спілкування через глобальну мережу, та захистити учнів від наслідків безвідповідальної поведінки в мережі.
Перед заняттям з учнями 8-11 класів було проведене анкетування з метою з’ясувати актуальність цієї теми для учнів, також була підготовлена презентація з використанням відеоматеріалів присвячених ції теми.
За результатами анкети можна сказати, що більшість наших учнів є активними користувачами. Учні використовують Інтернет для пошуку інформації для навчання, слухають музику, встановлюють на свої комп’ютери програми, грають в он-лайн ігри, спілкуються з друзями, більш старші учні читають новини. Учні вказали, що вони беруть участь у різноманітних акціях, голосуваннях.
При цьому 80% учнів вважають Інтернет безпечним, але 70% зіткались з вірусними атаками, 40% з образами від інших користувачів та спробами фінансового ошуку, дехто відчув тиск сексуального характеру.
Аналізуючи анкети, було виявлено, що 75% учнів не мають спеціальних програм захисту, більш того, майже половина учнів готові давати малознайомим людям свої фотографії, номери мобільних телефонів, свою та шкільну адресу. Ще один дуже хвилюючий факт – 40% готові зустрітися в реальному житті зі своїми віртуальними друзями ;На це було спеціально звернуто увагу учнів та батьків.
Багато учнів підкреслили, що Інтернет допомагає їм в навчанні – 90%, підвищує їх культурний рівень – 40%, але лише 20% вважають , що Інтернет позитивно впливає на їх психічне здоров’я, і тільки 5% на фізичне. Враховуючи це, учні були проінформовані з можливим негативним впливом безвідповідального користування комп’ютером.
Важливо відмітити те, що 70% учнів не розповідають своїм батькам про те, що вони роблять за комп’ютером, батьки не контролюють своїх дітей і не обмежують їх – 95%.
Підводячи підсумки заняття психолог розповів про емоційне значення Інтернету, про ті емоції які керують підлітком коли він сідає за комп’ютер, про позитивні емоції, коли Інтернет приносить задоволення, і емоції розчарування, тривоги, страху, які можуть з’явитися при безвідповідальному користуванню.
У заключному слові, вчитель інформатики, звернув увагу учнів на ту користь, яку може нести комп’ютер при грамотному його використанні та роздав учням пам’ятки, як правильно користуватися комп’ютером та адресами сайтів, які можуть допомогти у навчанні, та при цьому є безпечними.

ультпоходів.

Кiлькiсть переглядiв: 93

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.